25.08.11
«…Сьогодні один з тих самих вечорів, де ти залишаєш мене на одинці зі своїми демонами, хоча сидиш навпроти! Я вже звикла почувати себе зовсім самотньою, навіть коли ти тримаєш мене за руку. А ти звернув увагу, що вони вже не тремтять, обіймаючи моє тіло? Раніше вони палали вогнем від одного дотику….тепер годинами не можу зігріти твоїх пальців….видно, в середині у тебе зима з позначкою -20, коли ти поруч зі мною.
Завтра ти їдеш до дому. До свого минулого. Покидаєш своє майбутнє у чотирьох спільних стінах…зрештою, в свідомості, ти вже давно тут не живеш. Хоча…хоча, я в твому житті швидше з грифом «теперішнє»…до майбутнього не вистарчає декількох рис в характері , які б прикрашали твої ранки. Вибач. Скільки себе міняла ради тебе, а до ідеалу так і не дотягую…
Ти в котре обіцяєш, що не на довго…а для мене вічністю будуть декілька днів. І іноді я проклинаю себе за думки «лиш би не повернувся»…ти ж навмисне купуватимеш квиток назад, бо без такої отрути як Я, в твому житті було би надто прісно…..
І як би я не пручалась….як би не вмовляла себе тоннами списаних сторінок в блокнотах…попри всі розуміння, що поруч нам не судилось…Я завжди навіжено чекаю твого повернення….а ти завжди гучно грюкаєш в мої двері….
Іноді на це потрібно декілька днів….іноді місяцями мовчиш…..цього разу я навмисно не дивитимусь на дату в квитках з напрямком «Хмельницький - Львів»…Може тобі вистарчить «щастя» не повертатись до мене….»
Комментариев нет:
Отправить комментарий